3-го жовтня, у день, коли шанується пам’ять святого благовірного князя Олега Брянського, правлячий архієрей Одеської єпархії Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський звершив святкову Божественну літургію в Спасо-Преображенському кафедральному соборі Одеси у співслужінні духовенства міста.
4-го жовтня православний церковний календар надає нам можливість згадати житіє людини, яка 20 років свого життя присвятила складанню Четіїх-Міней (Житій святих). Ця особистість відома як автор і систематизатор житій святих, богослов, вчений, проповідник, драматург, святитель — святий Димитрій Ростовський. У цей день в Димитріївському храмі на Другому міському кладовищі Одеси громада відзначила престольне свято.
3-го жовтня на Андріївському подвір’ї в Одеській єпархії, з благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, відбувся показ вистави за житієм святої Марії СкобцОвої під назвою «Краса що рятує». Постановку представила творча майстерня під керівництвом заслуженої артистки України Олени Лазович. «Нам дали можливість, буквально, доторкнутися до святості, дуже сильна проповідь про Христа», — такі слова звучали в коментарях глядачів після вистави.
Цьогоріч виповнилося 6 років з моменту заснування Свято-Покровського скиту в селі Маринівка, який за цей короткий час став місцем паломництва для багатьох віруючих людей не тільки з України, а й з-за кордону. За ці роки у молодої обителі благоприкрашений соборний храм, побудовані каплиця з купальнею, братські корпуси, трапезна, готель для паломників. Ведеться будівництво хоспісу «Покров».
У святкові дні престольного свята обителі братія монастиря запрошує паломників взяти участь в урочистостях та спільно піднести молитви в прекрасній обителі в тихому місці на березі Хаджибейського лиману.
13-14-го жовтня 2021-го року, в день Покрови Пресвятої Богородиці, в Свято-Покровському скиту в селі Маринівка Біляївського району відбудуться урочистості з нагоди престольного свята: 13-го жовтня о 17.00 Всенічне бдіння; 14-го жовтня о 9.00 Божественна літургія, яку очолить священноархімандрит обителі — Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський у співслужінні вікаріїв Одеської митрополії. Після закінчення богослужіння всім паломникам буде запропонована трапеза.
З благословення митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела, з 16-го по 26-те жовтня в Свято-Іверському одеському чоловічому монастирі буде проходити виставка-ярмарок «Іверська», приурочена до престольного свята обителі. Організатори запрошують прихожан, одеситів і гостей міста відвідати Іверський ярмарок, учасниками якого стануть монастирі і храми з різних єпархій Української Православної Церкви і братських Церков.
«Найнещаснiша людина на світі — це атеїст, вона бачить морський захід, і їй нема кому сказати спасибі за цю красу», — писав християнський письменник ХХ століття Гілберт Честертон. Подяка сама по собі — це вже те, що покликано підняти людину над іншим тваринним світом, а подяка Богу — це те, що і зовсім виводить нас за межі нашого обмеженого світу і відкриває врата Царства Небесного. Недарма найголовніше богослужіння в церкві — Євхаристія — перекладається як «подяка, вдячність». Визнаючи Бога і дякуючи Йому як дитина дякує Батьку, ми через це долаємо свою обмеженість, єднаємося з джерелом життя і добра і знаходимо те щастя, яке можливе тільки через причастя, тобто, причетність до Бога.
Подяка Богу — одна з найпоширеніших тем в Святому Письмі. Вона становить основний зміст багатьох псалмів. Спаситель в Новому Завіті висловлює здивування щодо невдячності десяти зцілених Ним прокажених, з яких тільки один прийшов Йому подякувати. Апостол Павло прямо і безпосередньо вчить свою паству: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі»(1 Сол 5: 16-18).
Але яким чином може поселитися у серці вдячність Богу, якщо життя переповнене проблемами, світ навколо валиться і попереду не видно ніякої перспективи? Виявляється, може, але лише в тому випадку, якщо ми подивимося на обставини нашого життя і його сенс під іншим кутом зору.
Найчастіше ми самі є причиною як наших бід, так і радощів. Звичайно, мова тут не йде про невиліковну, смертельну хворобу або іншу напасть, яка обрушується на людину раптово і не є наслідком його світогляду, характеру і поведінки. Хоча і тут висловлюються думки, що багато захворювань — в тому числі рак — мають психосоматичну природу і беруть свій початок у внутрішньому улаштуванні людини. Але в будь-якому разі не Бог є причиною наших неприємностей, а те, що сталося в результаті гріхопадіння, віддалення людства від Бога і недосконалість нашого сьогоднішнього світу, що лежить во злі.
Як писав святитель Афанасій Великий, «зло не від Бога і не в Бозі, його не було на початку і немає у нього будь-якої сутності; але люди, з втратою уявлення про добро, самі собі, з власної волі, стали додумувати і уявляти те, що не має сутності».
Бог, навпаки, любить нас і, незважаючи на наші гріхи і помилки, надає нам можливість залишити гріх і почати нове життя, що веде до щастя. Для цього Він втілився на землі, постраждав за гріхи людей і воскрес разом зі сприйнятою Ним людською природою, зціливши її від гріха і відкривши таким чином для кожного з нас шлях до Себе. Уже згаданий вище Афанасій Великий сказав про це дуже яскраво і образно: «Бог став людиною, щоб людина стала богом».
Розуміння того, що, не дивлячись на мої гріхи і помилки, Бог все одно любить мене, бажає мене врятувати від полону моїх гріхів, готовий при наявності у мене волі і прагнення до зміни дати мені благодатні сили і допомогти знайти порятунок, може стати основою для подяки. А до цього поступово додасться і інше — людина почне бачити руку Божу в самих різних обставинах життя, там, де раніше цього не помічала: в красі і величі природи, диханні теплого вітру, сонячних променях, посмішці сусіда, радості малюків, які грають на дитячому майданчику. Так з часом ми навчаємося дякувати Богові «за все, що ми знаємо і чого не знаємо, явні і невідомі благодіяння, що відбулися для нас», як то кажуть в молитві, яку священик возносить під час богослужіння.
Неможливе без подяки і само відчуття життя, навіть якщо в ньому відбуваються болючі події — адже і вони теж дозволяють зрозуміти щось важливе або позбавляють від чогось непотрібного. Ця подяка потрібна не Богові, вона потрібна нам. Коли ми щиро дякуємо Богові, то тим самим наближаємося до Нього, здійснюємо дуже важливу зміну в собі, і, як наслідок, знаходимо таку бажану радість життя!
