8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини, вся Україна відзначає День пам’яті та примирення. Кожен українець висловлює пошану подвигу українського народу і згадує велику трагедію, що не обійшла стороною жодну родину нашої країни.
День пам’яті та примирення в Одесі розпочався із покладання квітів до Пам’ятника невідомому матросу і спільної молитви всіх конфесій, що представлені у нашому місті. Християни та буддисти, крішнаїти та іудеї — звертаючись кожен до свого бога, згадували спільну жертву українського народу у Другій світовій війні. І немає жодної родини, яка не зробила свій внесок у цю жертву.
Світлана
Один з моїх дідів загинув — він загинув під Білою Церквою, коли ще тільки починалась війна. А другий мій дід пройшов всю війну, але він повернувся, нажаль, інвалідом. Ще в мене був свекор, цей свекор був танкіст і він пройшов війну і закінчив її під Кенінсбергом.
Сімейні історії і трагічні спогади передаються від покоління до покоління, адже того відбитку, який залишила на українському народі Друга світова війна, неможливо позбавитися навіть через сімдесят два роки.
Алла
Мій прадід загинув в концтаборі, прабабуся була солдаткою, як її називали, вдовою, трьох синів виховувала самостійно. Це, звичайно, трагедія нашої родини також. Ну, в мене ще двоє старших, які більш свідомо до цього ставляться, а маленька знає, що полеглим солдатам ми сьогодні принесли квіти. Буде рости — будемо більше розповідати.
І та свідомість, з якою підходить до української історії підростаюче покоління, є у великій мірі запорукою того, що така трагедія, як Друга світова війна, ніколи не повториться.
Євген
Цього року ми вперше приходимо саме восьмого травня до Пам’ятнику невідомому матросу. Але ми кожного року взагалі святкуємо це свято. Але сьогодні вперше, коли ми позиціонуємо це не як свято, а як день пам’яті, і коли треба дійсно не святкувати якусь перемогу, а пам’янути тих, хто загинув за нашу свободу.
