23 січня, в день пам’яті священномученика Анатолія, митрополита Одеського, потерпілого до смерті від безбожних властей за віру в Христа, Високопреосвященніший Агафангел, митрополит Одеський і Ізмаїльський, очолив Божественну літургію в Свято-Успенському Одеському чоловічому монастирі у співслужінні Преосвященного Діодора, єпископа Южненського, ректора Одеської духовної семінарії архімандрита Серафима, братії обителі в священному сані та міського духовенства.
Для цієї людини сенсом усього земного життя було Православ’я. Він воістину добрий пастир, який мужньо стояв за віру. З дитинства звик до простого способу життя, прекрасну освіту здобув у Київській духовній академії, в стінах якої і вирішив присвятити своє життя на служіння Богу.
Завдяки знанню 6 мов і старанній роботі в Патріаршій бібліотеці Константинополя, він зробив справжній богословський науковий прорив в дослідженні теми вивчення історії сирійського чернецтва.
Після тривалої роботи професором духовної академії, архімандрит Анатолій закликається до архієрейського служіння.
У важкі роки революційного лихоліття єпископ Анатолій не підкорявся наказам богоборчої влади, за що був засуджений на тюремне ув’язнення. Роки посилань, арештів, побиття і допитів мужнього архієрея не зламали.
Зазнавши нелюдський режим ув’язнення, в 1928 році владика Анатолій призначається архієпископом Одеським і членом Временнного Патріаршого Священного Синоду. Тоді ж удостоюється сану митрополита і висувається на пост екзарха України, але за своїм смирення святитель ухилився від високої посади.
Останнім місцем служіння Святителя стала Свято-Дмитрівський храм. Коли майже всі одеські храми були закриті, а священики заарештовані, владика служив там…
Під час служіння в єпархії його всіляко принижували, викликали на нічні допити в НКВД. Але митрополит Анатолій — завжди лагідний і смиренний — умів в ці моменти з Божественною любов’ю і ревнощами переносити крики, образи і знущання.
Священномученик Анатолій Одеський не боявся, що «вбивають тіло — душі вбити не можна». Він міцно стояв за святу Православну віру, знаючи, що всіх, хто будуть прославляти Христа, «будуть ненавидіти всі за Його ім’я». Господь говорить: «А хто витерпить до кінця, той спасеться». І тих, хто визнає Христа перед людьми, того Господь обіцяє сповідати «перед Отцем Своїм Небесним». І ми віримо, що святитель в Небесних палатах клопоче про кожного з нас. І в наш непростий час ми звертаємося до нього з гарячими молитвами зберегти церкву на нашій землі.
