Підготовка до першого після літніх канікул шаббату у Будинку Сабріна єврейської громади Хабад стала особливою. До дівчаток приїхали гості з самого Ізраїлю — і всі разом виконали заповідь відділення хали — Афрашат хала.
Рівка Бендецька, студентка Єврейського університету
Это особое время. Время, когда девушки пекут халы и у нас есть возможность выполнить заповедь — это отделение халы. Мы отделяем кусочек халы и благословляем его. В то время, когда мы отделяем халу, это считается магическим, волшебным временем. Считается, что это время, когда девушка очень связана со Всевышним. И в это время мы можем попросить о здоровье наших близких и обо всем, что нас беспокоит, волнует, и абсолютно все, что нам нужно. Потом этот кусочек халы сворачивается, прячется в газету или полиэтиленовый кулек и сжигается.
Відділення хали відбувається щотижня — коли господарка готує халу для столу на шаббат. Дівчатка, які вивчають традиції свого народу змалку, зазначають: добре зробити це в п’ятницю вранці — просто перед шаббатом.
Ясмін і Ханна Свердлови, учениці школи Хабад
— Хала — это…
— … такой хлеб.
— … который мы кушаем в субботу.
— На который мы даем благословение и кушаем его.
— Как Бог отделил первого человека от всего мира.
Після благословення кожна дівчинка отримала тісто, з якого вона і заплітала халу. Робити це можна багатьма способами — і виконують це ті дівчатка, що досягли 12 років, тобто віку повної відповідальності за свої вчинки. Після досягнення цього віку, діти беруть всю відповідальність за дотримання етичних, релігійних та інших норм іудаїзму на себе і отримують право брати участь в усіх сферах життя єврейської громади.
Ханна Артман, учениця школи Хабад
Когда от 1 до 11, она не может это делать. А когда 12, она уже должна обязательно делать мицвот, и мицва исполнилась, когда она отделяет.
Гості не лише взяли участь в виконанні заповіді відділення хали — їм провели справжню екскурсію навчальними класами школи Хабад, і спальнями понад 40 дівчаток, що живуть в Будинку Сабріна.
Сіван Раав-Меір, журналістка
Ми приїхали, аби взяти участь у святі першого дзвоника в школі. Це кращий час, аби побачити, як починається навчальний рік, як діти переходять на наступний етап. І як тут живуть дівчатка. Як казав Любавічський Ребе: треба жити для когось, робити комусь добре. Про це можна нескінченно говорити, і проводити уроки на цю тему, давати лекції. Але приходити і бачити, що це реально, що тут кожен працює для іншого. Аби діти мали змогу жити, вчитись, починати новий навчальний рік. Це неймовірно.
