Словами можно броситься случайно,
В глухую стену призраком забот,
Или плеснуть в лицо чужую тайну,
Или признанием взвиться до высот.
На своєму творчому вечорі в офісі Національної спілки журналістів України одеська письменниця Надія Барчук презентувала всі 16 збірників власних поезій та оповідань. Провідна тема творів — кохання. Саме про це почуття був написаний ще в 15 років перший вірш Надії Євгенівни «Лист солдату».
Надія Барчук, письменниця
Часы бьют полночь,
Над столом склонившись,
Сижу я и пишу тебе письмо.
И сон уже гуляет по ресницам,
Спит город, спать и мне пора давно,
Не дает уснуть вот это фото,
Что на столе лежит передо мной,
На нем запечатлен самый хороший и родной, и так далее, ну такой детский стих.
Послухати твори, що справді занурюють в природу людських почуттів, прийшли літератори, громадські діячі, друзі та рідні письменниці.
Юрій Работін, голова Одеської регіональної організації НСЖУ
Я переймаюся тобою,
На взлеті крил своїх не бачу я,
Кохання є і це з тобою,
Із віку в вік, любов моя.
Воно було, існує і завжди буде
В народі є свій заповіт:
Допоки жінка з чоловіком буде,
Не зникне в Україні родовід.
Почему я этот стих прочитал, который был написан мною несколько лет назад? Потому что здесь собралась вся семья: и папа ,и мама, и сын, и невестка, внуков и правнуков не было, но это наш родовод, наше продолжение и вот эти книги, которые были — это тоже продолжение рода.
Окрім любовних переживань, на творчість Надії Барчук звісно вплинуло дитинство в типовому дворі на Молдованці. Як поезія, так і проза пронизані цим колоритом. За словами письменниці, аби розуміти їх, треба насамперед відчувати Одесу.
Надія Барчук, письменниця
Мой папа вырос в Воронцовском переулке, в четвертом номере, в этом доме без стены, ну естественно его родители там жили, мамины родители жили на Мечникова, 46 и мама моя там выросла, и я там родилась, и там мой сын родился. Понимаете, мы коренные одесситы и это уже такое, почитаете мои рассказы — это все мои автобиографические маленькие повести в этих рассказах.
Лідія Пономарьова, член Всесвітнього клубу одеситів
Ты идешь по Молдаванке, это не только Мечникова, это седьмая: там еще такие улочки, этажи, лестницы старые, с какого-то этажа несется туда. Все все о друг друге знают непременно. Выстиранное белье висит во дворе и обязательно из-за простыни: «Что это вы такое несете? Квадратное, похожее на телевизор». То есть вот это Одесса в ней — она в Одессе и мы в ней.
Поклонится время одесской мамаше,
И мир содрогнется на тот феномен,
Дитя приголубит и скажет все наше,
В любви ничего не попросит взамен.
Наразі в планах у Надії Євгенівни продовжувати займатися улюбленою справою. Як зізналась поетеса, натхнення знаходить всюди й так само хотіла б презентувати свою вже як мінімум 25 книгу.
