Словами можно броситься случайно,

В глухую стену призраком забот,

Или плеснуть в лицо чужую тайну,

Или признанием взвиться до высот.

 На своєму творчому вечорі в офісі Національної спілки журналістів України одеська письменниця Надія Барчук презентувала всі 16 збірників власних поезій та оповідань. Провідна тема творів — кохання. Саме про це почуття був написаний ще в 15 років перший вірш Надії Євгенівни «Лист солдату».

Надія Барчук, письменниця

 

Часы бьют полночь,

Над столом склонившись,

Сижу я и пишу тебе письмо.

И сон уже гуляет по ресницам,

Спит город, спать и мне пора давно,

Не дает уснуть вот это фото,

Что на столе лежит передо мной,

На нем запечатлен самый хороший и родной, и так далее, ну такой детский стих.

Послухати твори, що справді занурюють в природу людських почуттів, прийшли літератори, громадські діячі, друзі та рідні письменниці.   

 Юрій Работін, голова Одеської регіональної організації НСЖУ

 

Я переймаюся тобою,

На взлеті крил своїх не бачу я,

Кохання є і це з тобою,

Із віку в вік, любов моя.

Воно було, існує і завжди буде

В народі є свій заповіт:

Допоки жінка з чоловіком буде,

Не зникне в Україні родовід.

Почему я этот стих прочитал, который был написан мною несколько лет назад? Потому что здесь собралась вся семья: и папа ,и мама, и сын, и невестка, внуков и правнуков не было, но это наш родовод, наше продолжение и вот эти книги, которые были — это тоже продолжение рода.

Окрім любовних переживань, на творчість Надії Барчук звісно вплинуло дитинство в типовому дворі на Молдованці. Як поезія, так і проза пронизані цим колоритом. За словами письменниці, аби розуміти їх, треба насамперед відчувати Одесу.

Надія Барчук, письменниця

 

Мой папа вырос в Воронцовском переулке, в четвертом номере, в этом доме без стены, ну естественно его родители там жили, мамины родители жили на Мечникова, 46 и мама моя там выросла, и я там родилась, и там мой сын родился. Понимаете, мы коренные одесситы и это уже такое, почитаете мои рассказы — это все мои автобиографические маленькие повести в этих рассказах.  

 Лідія Пономарьова, член Всесвітнього клубу одеситів

 

Ты идешь по Молдаванке, это не только Мечникова, это седьмая: там еще такие улочки, этажи, лестницы старые, с какого-то этажа несется туда. Все все о друг друге знают непременно. Выстиранное белье висит во дворе и обязательно из-за простыни: «Что это вы такое несете? Квадратное, похожее на телевизор». То есть вот это Одесса в ней — она в Одессе и мы в ней.

Поклонится время одесской мамаше,

 И мир содрогнется на тот феномен,

Дитя приголубит и скажет все наше,

В любви ничего не попросит взамен.

Наразі в планах у Надії Євгенівни продовжувати займатися улюбленою справою. Як зізналась поетеса, натхнення знаходить всюди й так само хотіла б презентувати свою вже як мінімум 25 книгу.

 

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован