В Іллінському монастирі Одеської єпархії Української Православної Церкви 15-го лютого була відслужена панахида за загиблими афганцями — одеситами, які віддали своє юнацьке життя у далекому Афганістані, виконуючи інтернаціональний обов’язок. На Одещині майже 7 тисяч воїнів-інтернаціоналістів, загинули з 1979-го по 1989-й рік 220 солдатів і офіцерів. Ті, кого не здолала смерть, поранення і хвороби, зійшлись у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, щоби колоною пройти вулицями Одеси.
Афанасій РАДУКАН, голова Одеської обласної спілки ветеранів Афганістану
Для нас это святой день, и праздник, и день памяти. Мы приходим в церковь, чтобы помолиться за упокой души тех, кого нет с нами, и за здравие тех, кто с нами в одном ряду. Афганцы сегодня — это золотой генофонд. Это настоящие ветераны, те, которые прошли войну. Это люди, которые могут сегодня постоять за себя и постоять за людей.
Серед ветеранів Афганської війни підполковник у запасі, клірик Одеської єпархії протоієрей Сергій Дмитрієв.
Протоієрей Сергій ДМИТРІЄВ, настоятель храму Кирила і Мефодія Одеської єпархії УПЦ
В Афганистане проходил службу на должности командира отдельного мотострелкового батальона. — Что было самое страшное в Афганистане? — Самое страшное — терять своих боевых товарищей. Наши специалисты возводили там заводы. И мы делали все для того, чтобы ту экономику, которую строила Демократическая Республика Афганистан, не разрушали. Господь не творил зла, Он создал все доброе. А злое — это уже по нашей воле, по человеческой. Зло — это искажение добра, всего того доброго, что Господь заложил в этом мире.
Олександр Черниш попав в Афганістан командиром автомобільного взводу одразу після закінчення військового училища.
Олександр ЧЕРНИШ, полковник у відставці
Страшно — это как сравнить. Если человеку 20 лет, он еще практически ребенок, и тебе дают 50-70 машин с людьми, с оружием, боеприпасами. Проезжаешь по 250км в день через Саланг. Страшно это или нет? И за все отвечаешь. С верой в Бога, а бабушка дала мне кусочек свяченого хлеба, я носил в партбилете, — и у меня в роте ни один человек не погиб. Вот такие чудеса.
Колона воїнів-ветеранів тієї війни, яка не знайома сучасним 20-річним, і які не хочуть, щоб війну знали сьогодні, — пройшла одеськими вулицями. Афганці. На них чекали одесити біля пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам у парку Шевченка. Представники влади, депутати, громадяни Одеси разом з афганцями поклали квіти до підніжжя кам’яного юнака. 30 років минуло з дня виведення радянських військ з Афганістану. Але слово «війна» звучить знову.
Геннадій ТРУХАНОВ, Одеський міський голова
Это, действительно, был яркий пример выполнения воинского долга, кто бы что ни говорил. Конечно, ответственность за это несут политики. Хотелось бы, чтоб политики, прежде чем принять решение, понимали, что их амбиции могут привести к несчастью, горю, потере родных и близких. Хочу пожелать всем, чтобы в нашей стране поскорее наступил мир, и Украина засияла бы снова на мировой карте как гостеприимный край.
