Вода тут настільки солона, що не годиться навіть для технічних потреб. Але і в цьому розсолі примудряються жити і навіть процвітати деякі організми. Тут можна побачити найзнаменитіші рослини на планеті, помилуватися колоніями птахів і відчути цілющу силу природи. Куяльницкий лиман міг би стати першокласним курортом і центром міжнародного туризму, але бюрократизм, байдужість і жадність заважають цьому.
Уздовж узбережжя Чорного моря розташована ціла група лиманів. Куяльницький лиман — один з найприкметніших. Його протяжність близько 30 км, а середня глибина трохи більше двох метрів. Відомо, що лиман в історичному минулому мав зв’язок з морем, але приблизно до XIV століття він від’єднався від нього широким піщаним пересипом і перетворився, зрештою, в одну з найсолоніших водойм України. До речі слово «куяльник» з тюрского так і перекладається солоний або густий.
У квітні, береги лиману покриваються яскравим квітучим різнотрав’ям. Зацвітають дикі тюльпани, які поети Сходу називали квітами любові і навіть королями квітів?! У заростях трави, в цей час, можна зустріти досить дивних комах, схожих на інопланетних монстрів. Але це… жук майка звичайна, з великим, до 4 см в довжину тілом, позбавленим крил. У разі небезпеки ця істота виділяє рідину, яка при попаданні на шкіру, може викликати роздратування, так що чіпати руками його не слід.
Пізніше, в травні, мальовничими полянами зацвітає дикий льон — одна з найзнаменитіших рослин на землі. Вже тисячі років з нього шиють чудовий одяг, а насіння льону використовують в медицині.
А це — ще одна знаменита рослина — ковила, що носить по праву титул одного з найкрасивіших диких злаків. За зовнішній вигляд в народі його прозвали шовковою косою і біловусом.
У минулому на лимані було багато риби. Про це пише в «Описі України» французький інженер і картограф XVII століття Гийом Левассер де Боплан: «Озеро Куяльник знаходиться не ближче, ніж на дві тисячі кроків від моря і кишить рибою. Тут зустрічаються коропи і щуки неймовірної величини. Для їх лову приходять «цілі каравани».
Зараз середня солоність лиману значно перевищує солоність моря і складає близько 75 проміле, а максимальна, в сухі роки, коли рівень води в лимані падає, може наближатися до 300 проміле!!
Тому тут немає ні риб, ні молюсків, ні крабів. Але живуть стійкі до розсолу водорості, бактерії, личинки комарів і … жаброногий рачок Артемія соліна.
Надлишок солей ця крихітна істота, розміром до 10 мм, виводить з організму своїми універсальним ногами, які у неї служать також для пересування, дихання і захоплення їжі. І почувають себе Артемії тут досить комфортно, в окремі роки, в травні і червні, через велику кількість цих рачків, вода і берег забарвлюються в червоний колір. До речі, артемія, до складу якої входить багато біологічно активних речовин, відмираючи і змішуючись з донним мулом, надає лимановому бруду цілющі властивості!
Починаючи з 16 століття по 1931 рік, на лимані вівся сольовий промисел, про що зараз нагадують ці дерев’яні стовпи, а через лиман проходив знаменитий «чумацький шлях». До речі, сіль здобута в Куяльницьком лимані, дуже цінувалася в Європі.
Зараз на спорудженнях колишнього солепрома господарюють птахи, влаштовуючи навесні і влітку гніздові поселення, своєрідні пташині міста. Найчисленніший вид тут крячки. У колонії тісно, як говориться, яблуку впасти ніде, через що між сусідами часто виникають конфлікти, але є і користь — разом легше захищати гнізда від непрошених прибульців.
Часті сусіди крячок — морські голубки. Цим досить спокійним чайкам вдається уживатися зі своїми галасливими та агресивними сусідами. Можна побачити тут і шилодзьобок — куликів з дуже незвичайними дзьобами, схожими на загнуте догори шило, якими вони вправно орудують на мілководді, добуваючи всяку дрібницю.
А ось цю істоту побачити дуже складно! Лежень веде потайний спосіб життя, активна у сутінках і вночі. Гнізда не будує, яйця лежать прямо на землі і зливаються з навколишнім фоном, як і сам птах.
Про те, що грязь лиману і вода, мають цілющі властивості, було відомо дуже давно, але тільки в 1833 році, тут за ініціативою доктора медицини Эраста Степановича Андріївського, було побудовано дерев’яну будівлю лікарні і почалося широке використання бруду в медицині. Значно пізніше були споруджені кам’яні будівлі, підведена залізниця і зрештою лікарня на Куяльнику перетворилася на один з найкрасивіших курортів Причорномор’я.
Зараз ця споруда є пам’ятником історії і архітектури, але її стан залишає бажати кращого.
До середини 20 століття господарська діяльність людини не мала великий вплив на лиман. Помітні негативні зміни стали відбуватись з другої половини 20 століття і тривають до теперішнього часу. Чисельні гідротехнічні споруди майже повністю перекрили русло річки Великий Куяльник і інших малих річок, що впадають в лиман. Це практично позбавило водойму річкового стоку. Тільки іноді навесні якась частина води потрапляє в лиман. Вода в лимані забруднюється хімікатами і добривами з навколишніх полів і тут ведеться незаконна здобич піску в промислових масштабах.
Критична ситуація склалася з 2009 по 2014 роки, коли на тлі аномальної жари сталося чергове катастрофічне обміління Куяльницького лиману. Значна частина його акваторії пересохнула, перетворившись на пустелю. Солоність лиману в липні-серпні 2012 року зросла до рекордних 365 проміле. Майже перестали гніздитися птахи, різко скоротилася чисельність рачка артемії.
Було запропоновано декілька варіантів порятунку лиману і зрештою прийняли рішення про з’єднання його з Чорним морем. У 2014 році був прокладений трубопровід, по якому морську воду пустили в лиман. На жаль, не була проведена повна екологічна експертиза проекту, тому можливі і негативні наслідки його реалізації. Проте доки можна говорити про деякі позитивні зміни на Куяльнику. Підвищився рівень води в лимані, знизилася його середня солоність, зросла чисельність рачка артемії. Знову з’явилися колонії птахів і так далі
Куяльницький лиман до теперішнього часу залишається, фактично, природним об’єктом, що не охороняється. Ця ситуація дуже небезпечна для водойми, але вигідна тим, хто безкарно тут господарює. Оптимальним рішенням було б створення тут Національного природного парку, оскільки це дозволить забезпечити охорону природи лиману і її раціональне використання, для відпочинку і лікування людей. Адже Куяльницкий лиман вже давно заслуговує того, що б стати предметом гордості і символом процвітання, а не зоною екологічного лиха!
