Хотя я даже не понимаю, почему человеку не нравится человек? Если Господь создал человека, так любите друг друга! Даже видя по внешнему виду, пугаются: «Ой, Боже! Ой, прости!» Я смотрю на них, чего такого они нашли у меня? Пугаются, а ведь я такой самый человек, как и все.

Ми вдячні колегам за фільм, кадри з якого показуємо. Тому що тепер Олена пішла. І знайомі слова «Світла пам’ять про неї залишиться» звучать, як ніколи, по-справжньому. Вона всім запам’яталася такою: маленька Леночка — з величезною життєвою силою всередині, з безперебійним джерелом світла в душі, яке відчував кожен, хто знаходився поруч. Вона завжди здавалася дивною гостею в цьому світі… 3-го жовтня в Свято-Троїцькому соборі Одеса прощалася з Оленою Ватан, художницею, поетесою, актрисою, яка все життя прожила без рук і ніг. При цьому була православною паломницею по всьому світу, активною прихожанкою церкви.

Протоієрей Костянтин БАЦУЄВ, клірик Свято-Троїцького собору м. Одеси
Она всегда приходила и практически ежедневно с дежурными священниками она совершала параллельно свое служение. Многие люди по скромности, недопониманию не всегда доходили даже до священника, люди, впервые вошедшие в храм. Они стеснялись что-то спросить, им казалось, что священнослужитель будет сильно строг или скажет им что-то, что они не смогут исполнить. Но проходя мимо Леночки, которая сама к ним приходила, сама спрашивала, утешала, они уже понимали, что Церковь — это не судилище, а Церковь — это врачебница.

Олена Ватан приходила втішити, хоча у неї не було ніг, і простягала руку допомоги, хоча не було долоньок. Придумавши спеціальні кільця, Лена багато малювала. Ще керувала виставковим залом в Будинку з ангелом, в театрі зіграла роль душі Степана Разіна, яку теж четвертували, як і самого бунтаря. З Оленою зустрічалися народні артисти і президенти. І не могли зрозуміти, чому співчуття і жалість — це зовсім не ті почуття, які викликає спілкування з Оленою.

Наталія, прихожанка Свято-Троїцького собору м. Одеси
Дар укрепления, укрепления в вере, дающий силы человеку побороть подавленность. Потому что, глядя на нее, человек становился сильнее. Общаясь с ней, глядя на нее, мы понимали, что мы физически сильнее, а должны становится духовно сильными. Именно такой посыл силы она давала. Она была просто ангелом, с ней как с ангелом разговаривали, это так.

Лариса, прихожанка Свято-Троїцького собору м. Одеси
Мне кажется, это духовный дар был у нее. Ведь это нереально — не иметь пальчиков и уметь так нарисовать. Я сама училась в художественной школе и могу судить о ее рисунках. А она и не училась, и у нее такой духовный дар. Глядя на то, что она умеет и рисовать, и писать, и всегда жизнерадостная — она говорила: «А я такая простая, со мной легко познакомиться». Да, с ней было просто. И когда б ты ни пришел, она всегда была в этом храме. И ты понимал, что она — как маленький твой ангелочек.

Володимир ПАВЛИЧЕНКО, заст. голови Одеської обласної Ради миру
Мы будем ее тоже каждый год вспоминать потому, что она очень светлый человек. И если у кого-то какие-то болезни — они отступали. Что наши болезни по сравнению с тем, какой подвиг сделал этот человек.

Коли Олена народилася, медики сказали батькам, що вона мертва. Однак особлива дівчинка вижила і дитинство провела в інтернаті. Згодом вихователі знайшли батьків, написали їм і батьки забрали Олену додому, коли їй було вже 17 років. У «ангела з кульковою ручкою», як називали Олену, — непроста доля. Але життя дане не для того, щоб скаржитися, — говорила Олена … і пірнала з аквалангом під воду.

Олена малювала ангелів і роздавала знайомим. «Завдяки ангелам, люди вірять в Бога, а дивлячись на мене, вірять в себе».

Синклитикія, прихожанка Свято-Троїцького собору м. Одеси
Детки ее облепливали, мамы не могли оторвать. Она им голос меняла, песенки пела. Мамы оттягивают детей, а дети возле нее как голуби воркуют. Вот она нарисовала моей внучке такие рисуночки.

Комментарии закрыты