Одеситів не треба вчити любити рідне місто, у цьому почутті ми дамо фори мешканцям, мабуть, усіх інших міст. Але були закоханим в Одесу — це щось інше, що про’являється у праці людей творчих й колекціонерів одессики. Найменший матеріалізований фрагмент історії останні знайдуть, встановлять автентичність, впорядкують — й виставлять на суд глядачів: дивиться, яка була незрівнянна наша Одеса.
Анатолій ДРОЗДОВСЬКИЙ, колекціонер
До революции Одесса была четвертым городом Российской империи. Здесь было 500 тысяч населения, в Киеве только 250 тысяч. В Одессе было все. В Одессе были абсолютно все артисты, которые гастролировали по России и не только, 90% писателей и поэтов были в Одессе.
Почесний член Одеського товариства колекціонерів, голова секції філокартії, заслужений філателіст України Анатолій Дроздовський, за ствердженням фахівців, має найбільшу колекцією листівок або відкритих листів, що розповідають про наше місто. Колекціонувати Анатолій Олександрович почав більше, ніж 40 років тому. Й з усмішкою згадує, як за радянських часів, даючи у «Вечірній Одесі» оголошення про те, що купує старі листівки, викликав великий подив. Тисячі відкритих листів, зображення на яких є і історичними свідоцтвами, і провідниками в дух і суть старовинної Одеси — зараз у колекції Дроздовьского. Більше тридцяти з них, пов’язаних з Одеською оперою 1902-1922 років, колекціонер виставив з 9 березня у Будинку-музеї Реріха.
Анатолій ДРОЗДОВСЬКИЙ, колекціонер
Открытка как почтовое отправление была послана из Одессы не только в Москву или Киев, например. Но была послана и в Нью-Йорк, и в Калькутту, и далее. Мы, коллекционеры, стараемся «вытащить» наше достояние, очень часто в обмен на их достояние.
«Євгеній Онєгін», «Аїда», «Гастролі Віденської опери»… Не тільки листівки, а й афіші представлені в експозиції. «Театр уж полон, Ложи блещут». Перший Одеський оперний, оспіваний Пушкіним у тому ж «Євгенії Онєгіні», згорів через 50 років після від’їзду поета. Нову оперу запроектували Фельнер і Гельмер, які створили 48 театрів по Європі. Одеська опера схожа на славетну Віденську. Але, як говорять ті, хто бачив обидві, Одеська, як більш пізніша, увібрала в себе більше «музики, застиглої в камені», тобто вона красивіша за Віденську. Розглядаючи афіші, бачиш, що пращури у театрі проводили час з 8-ої вечора до 12-ої ночі. Ну, а де ж ще розважатись, коли телебачення та інтернету ще не було?
