9 червня в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Грушевського пройшла презентація книги «Моноліт» Валерія Пузіка. Автор — доброволець, учасник Антитерористичної операції — наголошує: всі тринадцять оповідань, які входять до збірки, — про людську пам’ять, про пост-травматичний синдром.
Валерій Пузік, письменник
Всі… Тут є війна, але я не хочу говорити, що це книга про війну. Тому що основне в цій книзі — це те, що людина запам’ятовує. І головний персонаж тут є пам’ять. Тут і Майдан, і дитинство, і 90-ті роки, і якісь такі перехідні моменти становлення особистості як такої.
Валерій Пузік зазначає: «Моноліт» повертає його назад, у війну, і згадувати про той період не дуже легко. Адже незважаючи на те, що книга художня, свій початок вона бере саме там — на лінії фронту. І вигадані персонажі поміщені в документальне середовище, в нашу реальність.
Валерій Пузік, письменник
Взагалі-то я писав раніше, до того, як поїхав в ДУК — Добровольчий український корпус. Там почав працювати в ДУК-інфо спочатку. В нас були завдання опитувати, збирати інформацію з фронту. Пізніше я перейшов у інший відділ. То вже була артилерія. І власне звичка записувати щось перекочувала, я записував, записував, записував… І після повернення я зрозумів, що треба весь цей досвід якось зафіксувати. І найкраще це зробить художня форма, коротка проза.
Уламки. Стогін. Було чутно скрізь дзвін у вухах, і я розумів, що один з тих, хто стогне — я. Цілком можливо, що стогін був мій. Він розливався і стояв. Був тут, поблизу всіх, хто вижив. Щось просувалось в тілі. Так, я був живий. Напівпритомний, діяти не міг, але запам’ятав, що було секунду назад.
В Україні розповсюдженість пост-травматичного синдрому серед військовослужбовців на театрі військових дій на Донбасі оцінюється в 10-15%. Але попри це його лікуванню приділяється замало уваги. І можливо саме «Моноліт» стане одним з тих джерел, що приверне увагу до серйозності цього психічного розладу учасників військових дій на сході країни.
