День тих, хто йде по життю крізь темряву або день білої трості. Так називають 13 листопада — День сліпих людей. Наразі в світі живе 39 мільйонів незрячих, а ця дата зайвий раз нагадує, що особливі люди не повинні залишатись сам на сам зі своїми проблемами. Одеська організація українського товариства сліпих відзначила цей день у своєму будинку культури. Установу відвідує декілька сотень містян. Будинок культури знаходиться у відносно маленькому приміщені, але значення його велике: тут є бібліотека для сліпих, відбувається соціальна реабілітація, люди співають та вчаться жити.
Олексій Максименко, голова УТОС в Одеській області
Что касается приобретенной слепоты, тут немножко посложнее. Но всё равно, все в основном люди преодолевают этот недуг. Приходят, овладевают компьютерной техникой, Это им позволяет свободно общаться, получать доступ к информации, любой информации. Спокойно работать без помощи зрячих людей. Потому что в компьютерах есть такие программы, которые синтезируют голос и в общем-то слепой работает совершенно спокойно. Есть сегодня очень много приспособлений, которые помогают ориентироваться в просторе.
На столах перед актовою залою можна побачити вишивки, вироби з картону або паперу. Авторами більшості з них є вихованці школи-інтернату №93 для сліпих. Як розповідає нам вчителька малювання, творчість важлива для всіх дітей. А незрячим малюкам це дає можливість пізнавати світ, торкатись його.
Ірина Яковлева, викладач малювання
Даже незрячим детям я даю мелочки, объясняю что такое цвет, какие эмоции вызывает цвет, какие ассоциации есть с определенными цветами. Мы говорим и о цветомузыке, и так далее. Стараемся детей развивать всесторонне. Ребенок на таких уроках получает возможность исследовать природу окружающую, людей. Что такое мимика, это очень важно. Как выглядит лицо человека при определенных эмоциях? Потому что это тоже надо объяснять. Бывают такие моменты, когда незрячий человек улыбается и он не понимает, что это означает радость или что-то приятное.
Приблизно 1300 осіб є членами одеської організації українського товариства сліпих. Відзначити 13 листопада разом з ними в будинок культури прийшли і чиновники. Але, незважаючи на увагу управлінців, головною залишається те, наскільки сліпі люди підтримують один одного.
Оля
Мне кажется, что очень важно, чтобы незрячие люди сами как-то о себе заявляли. Чтобы общество их видело, чтобы не сидели где-то там по домам. Чем больше сами незрячие будут проявлять активность, тем лучше будут к ним относиться. Для меня очень большое значение имеет вера в Бога, то что я хожу в церковь. В церкви я довольно активно участвую. В музыкальном я пою хоре, какое-то время в воскресной школе с детьми проводила занятия.
Ельвіра
Я была в реабилитационных центрах для незрячих. В некоторых даже были такие люди, которые не знали о наших школах. Они жили в селе и абсолютно об этих школах не знали. Не знали, как это — писать по Брайлю, трости, что это такое. Даже что есть озвученные телефоны. Они этого всего не знали. Благодаря этим организациям они узнали, стали ходить по своим УТОСам и просить Брайлевские книги.
13 листопада — День сліпих. Але ці люди існують не лише один день на рік. Вони стикаються зі своїми, особистими проблемами і те що вони не бачать, не означає, що вони не претендують на щастя або гідне становище. І якщо не від старань чиновників, то хоча б від нашої небайдужості залежить те, наскільки незрячі люди можуть бути щасливими.
