Школа-інтернат №91 для глухих дітей святкує День народження — 175 років з дня заснування. Це одна з перших шкіл у царській Росії і перша школа такого типу в Україні.
На честь ювілею в навчальному закладі дали святковий концерт. Тут займається та живе близько 100 дітей, але актова зала, повна дорослих — це випускники, котрі навіть крізь роки не забувають місце, де їх в буквальному сенсі навчили жити.
Ілона Єпур, в.о. директора школи-інтернату №91
Я хочу вам сказать, что у нас полностью программа, как в массовой школе. Мы ничем не отстаём и не отличаемся. Мы стараемся говорить, чтобы считывались, учились считывать с губ и жесты. Они с рождения, потому что у нас детки, где родители у них с рождения глухие, они с рождения учат жестовый язык. А есть детки у которых приобретенная глухота. Это родители, они вместе с ними изучают, с детского сада начинается и идет.
Порхають руки, люди емоційно спілкуються мовою жестів і навіть співають пісні. Віктор Малій присвятив школі №91 35 років свого життя, був директором, а наразі працює вчителем біології. Про школу каже з гордістю, про кожного учня, як про власну дитину, а своє місце роботи описує «Ми — єдина школа, де під час навчання вчитель обов’язково має дивитися учню в очі».
Віктор Малій, вчитель біології школи-інтернату №91
35, ровно 35 лет назад меня привезли сюда и сказали, что вот — это твоя школа. Наведи тут порядок. 35 лет пролетело…я скажу, что я не заметил это время. Это пролетело, как 3 дня. Эта школа — это мой дом. Это мои дети. Я благодарен судьбе, что меня жизнь свела с такими прекрасными детьми с нарушением слуха. Мы друг у друга очень многому научились.
Школа 10 років була експериментальною школою Академії наук. Тут проводиться робота з іноземними спеціалістами, діти навіть їздили на навчання у Дрезден. Але одна з найбільших перемог — вища освіта для випускників з вадами слуху.
Віктор Малій, вчитель біології школи-інтернату №91
Вы знаете, был такой период в моей работе и в жизни нашей школы, когда мне приходилось уговаривать детей и родителей, что давайте поступать в ВУЗы. Вопрос один стоял: а зачем глухому учиться? А потом где найти работу? А говорю: работу ищут и слышащие. Глухой — не инвалид. Мы в то время проводили экспериментальную работу и скажу результат нашей работы. За последние 15 лет, сейчас уже точно сказать не могу, но знаю что было 38 человек, которые окончили и получили высшее образование.
Багато колишніх учнів повертаються сюди уже як вчителі, випускники приводять своїх дітей. Покоління, вже 175 років змінюють один одного, а школа №91 дійсно стає для них другим домом.
