Одинадцать училищ та п’ять структурних підрозділів вищих навчальних закладів Одеси сьогодні надають спеціальну професійну освіту. З них лише чотири випускають закрійників та кравцІв і один – тільки вишивальниць.
Однак існує в нашому місті і такий навчальний заклад, що надає своїм вихованцям одразу три професії: майстер-закрійник, кравець та вишивальниця. Проте, це не єдина відмінність учбово-профельної установи.
Історія цього навчального закладу почалася в перший рік двадцять першого століття. Тоді при Одеській духовній семінарії відкрилося нове навчальне відділення, причому для дівчат. І стали там… ні студенток та учениць навчати, а вихованок виховувати – «золотошвейниць».
«Основной целью мы ставим для себя – это воспитать будущих матушек, будущих служителей церкви, — каже Тетяна Павлюченко, завуч «Золотошвейного» відділення Одеської духовної семінарії. — Воспитать их в благочестии, смирении, трудолюбии. Поэтому, зачастую, многим девушкам, придя сюда, обучение кажется очень тяжелым».
І насправді складно — самі замислитесь. Навчання проходить далеко від рідного дому та родини. Адже такий заклад, говорить завідувач, єдиний в Україні. От і вирушають до Одеси дівчата з різних куточків як нашої країни, так і за її межами.
Навчаються церковному ремеслу майстрині три роки. Окрім фахових предметів, розвиваються дівчата ще й духовно. Двері «Золотошвейного» відділення, говорить керівниця, відкриті для усіх молодиць, бажаючих навчитися шити та вишивати. Однак щоб вступити сюди, необхідно мати рекомендації від священика того храму, який відвідує дівчина.
Одеситок ми тут не побачили. Тетяна Віторівна каже: немає у корінних мешканок потрібної терпимості та старанності навчатися в учбовому закладі духовного напрямку. Тим паче, що відділення закритого типу і з дотриманням монастирського уставу.
А ще і ранкові та вечірні щоденні молитви, дотримання постів… Отож, більшість п’ятнадцятирічних дівчат, не витримуючи такого ритму життя та уставу, повертаються до батьківського крила. А до випускного балу приходять лише обрані самою долею вихованки.
І хоча складно майстриням, проте не прийнято у них втрачати надію та віру у кращі часи. От і працюють, сподіваючись побачити в своїх стінах людей, готових підтримати начинання духовного закладу.

Комментарии закрыты