ПРИРОДА УКРАЇНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ

При різних політичних системах опозиція відіграє різну роль…
При тоталітарному режимі влада прагне подавити саму можливість виникнення організованої політичної опозиції. При авторитарному правлінні опозиція піддається переслідуванням, оскільки розглядається як загроза для влади і, відповідно, для стабільності існуючого режиму. В умовах демократії опозиція є важливою складовою політичного процесу, для нормального функціонування якого необхідна ротація партій у владі. Яку роль в нашій країні відіграє сьогодні опозиція і чи існує вона взагалі? Про це сьогодні йшлося впродовж засідання Круглого столу в бібліотеці Грушевського.
Італійський поет Петрарка писав: «Добиватися влади для спокою і безпеки – значить підійматися на вулкан для того, щоб сховатися від бурі». Ці слова в значній мірі можна застосувати до словополучення «Влада і опозиція в Україні». Складається таке враження, що сьогодні опозиція в нашій країні – цілком вигадана, та існує лише формально. Тому що в її основі – не інша ідеологія, а й гроші.
Підтвердженням цьому, на думку експертів, є так звані «опозиціонери у владі». До речі, в Європі залучення незгодних з владою до керування країною є нормальною практикою. Не рідко опозиціонери навіть займають міністерські крісла. В Україні до цього теж потрібно ставитися нормально – вважають політологи. Однак вітчизняні політики-опозиціонери, до рук яких потрапили важелі управління, одразу забувають про власні опозиційні ідеї. І згадують про власні інтереси. Зокрема, в бізнесі.
І справді, усіма демократичними течіями в нашій країні керує, на жаль, тільки користь. В Україні навіть перекрутили формулу Лінкольна – фундамент демократичного суспільства, зміст якого: «Влада народна, для народу та завдяки народу». По-українськи це звучить так: «Влада олігархічна, для олігархів та завдяки народу». Проте вихід з подібної ситуації, на думку політолога Василя Попокова, є. Головне – відчувати себе великими та вільними українцями.
Наступні вибори – не за горами. Але чи вирішить це існуючу купу проблем? Наврядчи хтось з нових персон української політики здатен щось змінить на краще. До речі, один з учасників круглого столу розповів маленьку історію про те, як будуються пішохідні доріжки в Німеччині. Спочатку вибирають майданчик, розсаджують на ньому дерева і засівають його травою. З часом по цій траві починають ходити люди, формуючи сітку маленьких доріг. Тільки коли така сітка сформувалась, будівельники засипають ці стежки асфальтом. В Україні подібні роботи роблять дещо інакше. Спочатку асфальтують майданчик, потім на цій заасфальтованій території намагаються придумати якісь зелені насадження, по яким через деякий час обов’язково починають ходити люди… Тож, можливо, необхідно починати кардинально змінювати сам підхід до ситуації в цілому і до участі в цій ситуації кожного окремого українця.